Каховська операція: участь Церкви

Єпископ Олександр Бабійчук на початку війни був у відрядженні, тому не бачив перших моментів окупації міста. Проте він повернувся в окупований Херсон, щоб підтримувати церкву, яка залишилася там. У Херсоні було заарештовано його сина, який допомагав людям, доставляючи їм продукти, і довго його доля не була відомою. Проте нині він вже вдома, і в цьому родина й церква бачать Божу милість.

Після підриву Каховської ГЕС церкви Херсона активно долучилися до волонтерської діяльності. Їх підтримали й християни з усієї України. Про це Олександр розповів у проєкті «Хроніки війни».

— Як і коли ви дізналися, що Каховську дамбу зруйновано? Що відчули в той момент?
— Відтоді, як було збудовано цю дамбу, ми нерідко чули, яка катастрофа буде в нашому регіоні, якщо цю дамбу зруйнують. Були прогнози, що рине хвиля заввишки 15 метрів, яка зруйнує все на своєму шляху. Ми знали про це багато років, але не вірили, що це може статися. Сприймали це, як певну «страшилку», яку з роками перестали боятися.

Коли син уночі прочитав інформацію про підрив дамби й повідомив нам — сну як не було. Ми не могли повірити, що це сталося ще й тому, що одразу не побачили тих страшних наслідків, про які чули все життя. Хвиля не накрила Херсон за обіцяні 15-20 хвилин.

На диво, не було якогось панічного настрою. На серці чомусь було спокійно, хоча ця новина для мене була рівноцінною новині про початок війни. Побачивши відео руйнування, ми зрозуміли, що Бог явив нам велику милість. Не було тієї потужної хвилі, яку очікували під час руйнування. Вода спокійно переливалася через дамбу й затоплювала території поступово. Тобто дамбу не було зруйновано до основ, під водою вона ще мала потужний фундамент, який стримував воду.

Я розумію, що багато територій, багато людей постраждало, але усвідомлюю й те, що Господь контролює ситуацію. І яке б зло не було агресивне, Бог здатний його спинити. І відбудеться лише те, що Він дозволить.

— Як швидко почала підніматися вода?
— Якщо перші новини ми почули між четвертою й п’ятою годинами ночі, то вже на ранок виявили, що вода активно прибуває. Особливо помітно вода піднялася наступної ночі, хоча люди вже вирішили, що за день вся вода прибула — і гіршого не буде. Наступного ранку всі побачили, що величезні території під водою, і люди, які залишилися в деяких будинках, думаючи, що їх це омине, опинилися у воді. На ранок багато хто вже не зміг виїхати, бо довкола була вода. У деяких місцях вода вкрила приватні будинки з дахом. Стіни, особливо ті, які були з саману, стали руйнуватися. Це страшна реальність, якої люди, як не дивно, не дуже й очікували, вірячи, що їх омине.

Тоді розпочали активно евакуйовувати потерпілих. До державних структур долучилося багато волонтерів. І брати з нашої церкви стали активно допомагати.

Проте я хочу говорити про Божу милість. Зазвичай дамба тримала 16 метрів води. Перед її підривом росіяни підняли воду по всій площі Каховського водосховища, по-моєму, до 17,5 метрів. Це величезні маси води, які були додатково підготовлені, щоб утворити потужну хвилю. Вона мала бути настільки страшною, щоб знести все на своєму шляху, включно з великою частиною Херсона, а особливо прибережну зону, де дислокувалося дуже багато наших військових. Але після підриву запланованої хвилі не було. І це дуже знаковий момент. Це щось схоже на те, як руйнувалися плани взяти Київ за три дні. Так, вода затоплювала, заливала, завдавала шкоди, але не пішла так агресивно, як хотів того ворог. Це не була 15-метрова хвиля, а просто максимально сильна течія.

— Чи бачили ви підтримку церков з інших регіонів? Якою вона була?
— Наша церква стала частиною загального порятунку людей із води. Проте ми отримали величезну підтримку інших церков України буквально з перших годин після підриву. Спочатку були телефонні дзвінки, потім пропозиції. Люди стали приїжджати в місто, долучатися до евакуації, підвозити продукти й засоби першої необхідності. Люди, напевно, з кожної області були в нас. Нам привозили стільки всього, що буквально через два дні ми констатували, що не можемо якісно впоратися з кількістю цієї допомоги. Ми вже не могли її роздати. Стали більше потребувати засобів для евакуації. Це також знайшло відгук — і невдовзі в нас з’явилися човни з моторами, з веслами. Молоді брати з церкви активно вивозили людей ними. Ми дбали про потерпілих. Графік був дуже напружений. Усе ускладнювалося обстрілами. Деяких волонтерів було поранено.

Слава Богу, роботу було звершено. Я щиро вдячний за всю надану нам допомогу, за розуміння. Нині, коли ситуація трохи змінюється, зокрема відкриваються дороги, уже можна приїхати, щоб послужити тим людям, які цього потребують.

— Яка ситуація з церквами й домами молитви УЦХВЄ?
— Більшість наших церков не постраждало від затоплення. У тих, які постраждали, згодом з’явилася можливість відкачувати воду.

Постраждали деякі приватні будинки членів церкви, але самі люди залишилися живими. У наших домах молитви постійно відбуваються зібрання. Навіть за 9 місяців окупації жодного служіння не було зірвано. Вони відбувалися й тоді, коли приходили російські військові й ставили свої вимоги до нас. І ми впевнені, що Господь був поруч. У ці дні близько тисячі людей щодня отримує в церкві хліб, їжу й духовну підтримку.

Тобто коли ми фокусуємося на проблемі, то нам стає важко, підступають нарікання, але коли дивишся на Бога та Його турботу, то відчуваєш вдячність. А Божа турбота про нас справді велика.

Розмовляв Віктор ВОЗНЮК

«Ми знали, що можемо загинути, але залишити людей у трагедії не могли»

Пастор церкви «Воскресіння» м. Борислава на Львівщині Роман Олексієвич служить капеланом з 2015 року. Від початку повномасштабного вторгнення разом з волонтерською командою бориславської церкви він здійснив до 30 поїздок до лінії фронту. Якраз напередодні підриву ГЕС команда приїхала до Херсону з черговою партією допомоги.

Дізнавшись вранці про трагедію, команда одразу зв’язалася з військовою адміністрацією і запропонувала допомогу. «У нас були буси, тому були готові евакуйовувати населення. З адміністрації попросили почекати до відповідного розпорядження, тому ми, поки був час, вирішили навідати населені пункти вище дамби, як було заплановано попередньо. Вода розмила переправи та дороги, але там були люди, які пережили окупацію, численні обстріли та їхні наслідки. І ми вирушали в дорогу», — розповідає пастор Роман.

Об’їзними дорогами, які ще не були підтоплені, команда доставила допомогу в місто Берислав. Наступним пунктом було село Зміїне. Бог допоміг погодити організаційні питання і людям доставили генератор, бо понад рік вони живуть без електроенергії. З генератором у місцевих мешканців буде можливість, принаймні, виходити на зв’язок. Також залишили продуктові набори.

Повертаючись до Херсону, заїхали у села Козацьке та Веселе, де також залишили допомогу (там ще були люди, які не хотіли залишати домівки). Оскільки переправа була уже затоплена — поїхали вздовж річки Інгулець. Їхати довелося аж до Снігурівки, бо усі мости та переправи були затоплені.

Наступного дня команда розділилася на дві частини. Одні поїхали на Миколаївщину, а інші до Комишан. Оскільки всі під’їзди були затоплені, їхати довелося через Чорнобаївку, по смужці розмінованої дороги. У Комишанах багато будинків підтопило, а деякі взагалі зруйнувалися, бо були глиняними.

Там волонтери дізналися про потребу евакуації по воді. Був потрібен моторний човен. Капелан Богдан Гнатів, який був на служінні у Миколаївській області, попросив церкву помолитися за цю потребу. Відповідь прийшла миттєво: у кінці молитви один чоловік повідомив, що сусід продає човен. Допоміг його придбати Анатолій Руденький — директор місії Life Ministry Internаtional. Разом зі співробітниками МНС волонтери вирушили на завдання.

«Територія була важко прохідною. Вода покрила паркани, різні опори та труби. Був великий ризик наскочити дном на щось. Тролейбусні лінії були на висоті метра над нами, тому ми намагалися не заплутатися у них. На деревах, дахах, трубах сиділи коти та собаки, яких ми забирали. Дехто з людей просто просили харчів та воду і не хотіли евакуйовуватись. Інші погоджувалися виїхати. Ми говорили людям, що єдиною надією є Ісус, молились разом з ними. Ми бачили наскільки люди потребували цього слова», — розповідає пастор.

Волонтери привозили людей у визначене місце і вже звідти МНС перевозили їх «на велику землю» у безпечні місця. Коли команда пастора мала доправити парамедиків до важкохворих людей, почули мінометні вибухи.

«Не раз ми потрапляли під обстріли, але цей був, мабуть, найважчим. Спочатку ворог «поливав» мінометами, а тоді «накрив» Градами. Ми поприпадали до землі, тулилися до стіни. Богдан Гнатів почав уголос молитися, і всі люди навколо шепотіли молитву за ним. У такі моменти не залишається нічого, окрім як молитися й надіятися на Господа. Перед обстрілом бачили розвідувальні дрони, однак такий обстріл був несподіваним, потужним і тривалим. В той самий час за нас молились церкви, вірю, що саме молитва нас тоді врятувала. Приблизно через півтори години обстріл припинився, а у нас всі залишились неушкодженими. На іншому боці були поранені, але ми отримали наказ припинити евакуацію», — згадує пастор Роман Олексієвич.

Попри обережне поводження, човен пошкодили. Після ремонту віддали іншій команді волонтерів і повернулись додому.

На запитання чи планують продовжити волонтерську працю після пережитого, пастор відповів: «Ми дуже дякуємо церкві та усім, хто молився і молиться за нас, усім, хто жертвує і всіляко долучається до праці. Працю на постраждалих територіях плануємо продовжити, виконуючи Велике доручення нашого Господа».

Оксана Сухарина, Роман Олексієвич

Погляд на Херсон із моторного човна — як місцеві церкви борються із наслідками підтоплення

Щойно новина про підрив дамби Каховської ГЕС з’явилася в ЗМІ, церкви християн віри євангельської швидко та активно відреагували на трагедію, надаючи необхідну допомогу людям, які постраждали від затоплення. Загалом у Херсоні та області затоплено водою понад 600 квадратних кілометрів.

Брати та сестри з херсонських церков «Дім молитви» і «Живе Джерело» евакуйовували людей із затоплених будинків, поки це було можливим. Мешканці міста з відкритим серцем приймали до себе і знайомих, і незнайомих людей.

«Хто пережив підтоплення й ті, кого перевезли з того берега — це понад сто осіб. Їх ми частково розміщали в будинках, які люди надавали із задоволенням, щоб послужити тим, кому сьогодні тяжко», — розповідає пастор церкви «Дім молитви» Юрій Колесник.

Тоді багато людей перебували на дахах своїх будинків, оскільки рівень води стрімко підіймався. Брати й сестри щодня вирушали в підтоплені місця, щоб людям, які там залишилися жити, надавати психологічну підтримку та матеріальну допомогу. Зокрема доставляли продукти, воду, медикаменти, одяг, взуття, побутову хімію тощо.

Через те, що мости й дамби були зруйновані й не було сполучення з деякими селами, віряни церков добиралися до людей на човні.

«Перша частина нашої місії сьогодні полягала в тому, щоб із села Інгулець, затопленого зі всіх боків, перевезти до міста жінку з нирковою недостатністю та доставити на гемодіаліз в обласну лікарню, що ми й зробили. Друга частина нашої місії в тім, щоб доставити продукти, речі, воду в Інгулець», — розповіла волонтерка церкви «Дім молитви» Анна Веренич.

Вона сказала, що жителі міста глибоко зворушені допомогою християнських церков зі всього світу тим, хто постраждав від наслідків підриву дамби.

«Дякую за ваші добрі серця, дякую, що ви приїжджаєте. Ми вижили завдяки вашій підтримці», — зворушено говорила Валентина, мешканка мікрорайону «Острів».

На волонтерів чекає ще багато роботи з відновлення міста та прилеглих сіл. Бог відновлює життя окремих людей і цілих міст. Тому невтомно працюємо разом із Ним, підтримуючи дух людей та життя міста.

Відбудова Херсонщини

Поки рани частково звільненої Херсонщини ще кровоточать, туди ледь не з кожного куточка України їдуть християни-волонтери, аби зарадити бодай чимось, прискорити процес відновлення, привезти їжу для душі й тіла…

Серед тих, хто допомагає у відбудові, є бригада з міста Підволочиська. Це вже друга їхня поїздка у постраждалі селища Високопілля та Архангельське. Цього разу до них доєдналися також люди з Києва, Одеси, Тернополя, Старокостянтинова — усього на допомогу виїхало 15 осіб.

За час, коли бригада працювала, було відновлено десять будинків. У трьох із них замінили дах, у решті були встановлені нові вікна та двері (всього встановили 50 вікон та 10 дверей).

Люди, будинки яких відновлювали, діляться жахливими спогадами про життя в окупації. Від деяких свідчень — мурашки по тілу.

* * *

Ольга (заради безпеки ім’я жінки змінене), мама дівчинки-підлітка, розповідає, як переховувала свою дитину від пильного ока ворожих солдатів. Жителі навколишніх сіл неохоче, натяками розповідають, що ледь не кожна жінка зазнала наруги від окупантів. Не дивно, що мати ховала дочку й молилася, аби якось вивезти її з окупації. Бог почув молитви!

Минуло трохи більше ніж місяць, коли з Ольгою зв’язалися наші військові, передали, що чекатимуть її з дитиною в обумовленому місці, на березі річки, що огинала село.

Ризикуючи життям, жінка з донечкою вийшла з дому далеко за північ. Два тендітних силуети пробиралися поміж зруйнованих хат. Ольга з дитиною, терпнучи від страху, простувала змертвілим селом, де ворог вистріляв усіх собак, тому жоден гавкіт їх не видав. Однак іти навпростець було б нерозумно, там стояла захована ворожа техніка. Тому жінка, дійшовши до річки, разом із дочкою ввійшла в крижану воду, в очереті подекуди ще плавали крижинки. По пояс у воді вони дійшли туди, де їх чекав рятівний човен…

Коли село звільнили від окупантів, Ольга з донькою повернулася додому й знайшла свій будинок напівзруйнованим. Важко передати почуття, що переживає людина, коли бачить, як усе, що надбала, над чим весь вік трудилася, — розбили та розграбували… Почуття, коли клубок у горлі, а з грудей виривається: «Слава Богу, хоч самі живі!»

І, як каже жінка, таких історій — повне село.

Тепер воно потрохи оживає, вулицями на велосипедах їздять люди. Волонтери допомагають, Бог зцілює серця й дає надію. Херсонщина повертається до життя.

Юрій ПРИТИКА

Благовісник, 3,2023